Біль — це сигналізація, яка пищить: «Гей, тут щось йде не так, подивися сюди». Її не вимкнути та не сказати, що вже помітив, та є справи важливіші. Тому людству довелося придумати знеболюючі.
По впливу біль буває нейропатичним та ноцицептивним. Нейропатичний з'являється при порушенні нервової передачі, стисненні нервів, їх пошкодженні, нездатності мозку обробити больовий сигнал.
Ноцицептивний біль з'являється від стимуляції больових рецепторів при травмі тканин. Більшість больових відчуттів ноцицептивні.
Як біль болить?
Коли щось болить, організм повідомляє нам, що пошкодження або відбулося, або здається, що ось-ось станеться. При пошкодженні тканин, наприклад при порізі пальця, постраждалі клітини шлють сигнали SOS. В кровотоку або тканинах просто так не закричиш, тому вони виробляють спеціальні сигнальні молекули. Їх багато, але найважливіші для больових рецепторів — простагландини.
Ці молекули виходять з ліпідів, які входять до складу клітинної мембрани. Коли оболонка клітини пошкоджена, одна з жирних кислот в її складі - арахідонова кислота - стає доступною для ферментів. Ферменти циклооксигенази 1 і 2 перетворюють кислоту в простагландини, ті самі сигнальні молекули. І ось вони вже починають паніку і запалення.
Больові рецептори відчувають, що простагландинів навколо стало якось багато, означає, час повідомити про це мозку. З околиці, тобто від порізаного пальця, електричний імпульс по нервах біжить в спинний, а потім в головний мозок.
Больових рецепторів багато у поверхні шкіри та набагато менше у внутрішніх органах, тому описати, що болить всередині, зазвичай складніше. А в головному мозку больових рецепторів взагалі немає.
Повернемося до шляху електричного імпульсу. Спинний мозок — це центр безумовних рефлексів. При отриманні сигналу про пошкодження він миттєво посилає наказ відсмикнути руку — скоротити м'язи без участі головного мозку.
А ще в спинному мозку є «ворота» з особливих вставних нейронів, які не пропускають слабкий біль. Це потрібно, щоб мозок не божеволів від інформації від всіх больових рецепторів, а отримував тільки найбільш значущу. Ці гальмівні нейрони виділяють ендорфіни або гамма-аміномасляна кислота (ГАМК) - нейромедіатори, які блокують передачу імпульсу. Щоб зняти біль на рівні спинного мозку, ми використовуємо речовини, схожі на ці нейромедіатори.
Якщо больовий сигнал все ж досить значущий, він проходить в головний мозок по білій речовині. Він потрапляє в таламус — місце сортування інформації від органів чуття. Звідти частина йде в гіпоталамус, де біль усвідомлюється як щось неприємне і викликає негативні емоції, а потім в кору півкуль. У корі імпульси доходять до тім'яної частки, і тут усвідомлюється, де конкретно болить і як сильно болить. А ще сильний біль пригальмовує роботу кори в цілому, щоб на нього вже точно звернули увагу і почали розв'язувати проблему.
Де в цьому ланцюжку місце для знеболюючих? Перше — на стадії вироблення простагландинів. Тут працюють препарати типу парацетамолу та ібупрофену. Друге — десь по шляху передачі нервового імпульсу, там діють місцеві анестетики. Третє — в спинному мозку, там працюють опіоїдні анальгетики, найсильніші знеболюючі. Розберемо їх дію по черзі.
Неопіоідні анальгетики.
Таким словосполученням називають парацетамол і нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) - ібупрофен, аспірин, диклофенак, і інші. Парацетамол і нестероїдні протизапальні засоби хороші для купірування легкого та помірного болю, зменшення запалення і зниження температури. Вони не викликають фізичної залежності або звикання. Тому неопіоідні анальгетики — одні з найбільш використовуваних препаратів у всьому світі.
Вони діють на периферії — блокують ферменти циклооксигенази 1 і 2, і тим самим заважають арахідоновій кислоті перетворюватися в простагландини. Без достатньої кількості простагландинів рецептори не зрозуміють, що десь болить.
Класичні анальгетики пригнічують обидва ферменти циклооксигенази, але не в одному місці, а відразу у всьому організмі. І це проблема, тому що циклооксигеназа 1 стимулює тромбоутворення та утворення слизу у шлунку, а довге використання анальгетиків може викликати побічні ефекти — нудоту, діарею, шлункову кровотечу.
Щоб уникнути побічних ефектів, створили анальгетики, які вибірково пригнічують тільки циклооксигеназу 2 - вона більше бере участь в регуляції запалення. Такі препарати називаються коксиби — целекоксиб, еторикоксиб, рофекоксиб, парекоксиб.
Анестетики.
Суть цього виду знеболювання — заблокувати на час передачу нервових імпульсів від частини тіла до головного мозку, де створюється відчуття болю. Їх застосовують для знеболювання під час операцій і для полегшення хворобливих станів. Відомі анестетики — лідокаїн, новокаїн.
Вони накопичуються на мембрані нервової клітини та знижують її проникність. Через це на мембрані не формується потенціал дії, в результаті чого електричний імпульс згасає. Імпульсу немає, нікому доставити в мозок інформацію про те, що десь там боляче.
Перервати передачу можна на різних рівнях. При нанесенні гелю блокуються тільки больові рецептори, а ось спінальна анестезія вимикає всю нижню частину тіла.
Опіоїдні анальгетики.
Опіоїдні анальгетики — найпотужніші препарати для полегшення гострого болю, онкологічного болю, болю в кінці життя. Вони зв'язуються з опіоїдними рецепторами, які регулюють больові відчуття. Їх багато в спинному і головному мозку, шлунку і легенях.
За принципом дії вони схожі на наші власні наркотики — ендорфіни. Вони з'єднуються з опіоїдними рецепторами та гальмують передачу імпульсу зі спинного мозку у головний. У наркотичних анальгетиків різна ефективність (хоча в будь-якому випадку вона висока), тому що різна сила зв'язування з рецепторами. Чим міцніше їх з'єднання, тим сильніше знеболювальна дія.
Проблема в тому, що опіоїди викликають звикання. Вони перебудовують синаптичну передачу — власних ендорфінових молекул стає менше (бо надходять ліки ззовні), а рецепторів більше. Через це виникає звикання і фізична залежність від препаратів. Тому лікарі використовують їх в максимально малих кількостях і дуже обережно збільшують дозування.
Крім звикання у них ще багато побічних ефектів — пригнічення дихання, сонливість, свербіж, нудота, низький тиск і можливий подальший синдром відміни.
Застосовувані в медицині опіати — кодеїн, трамадол, морфін, оксикодон, фентаніл та метадон. Ці препарати через потенційний ризик неможливо купити без рецепта.
Ад'ювантні болезаспокійливі лікарські засоби.
Ці препарати створювалися для інших цілей, вони не знеболюють самостійно. Але у поєднанні з анальгетиками можуть посилювати їх ефект або знімати побічні ефекти. До них відносяться — протисудомні препарати (габапентин, прегабалін), трициклічні антидепресанти (амітриптилін, іміпрамін, кломіпрамін) та інші.
І наостанок: таблетка не розуміє, де болить. Вона, широка душа, спрацьовує відразу на весь організм. Тому перед прийманням краще замислитися – чи так вже сильно болить?
Стежте за своїм здоров’ям, і воно зробить Ваше життя щасливим! Будьте здорові!