Вірусні гепатити

Гепатит – гостре або хронічне дифузне запальне захворювання печінки різної етіології.
Етіотропна класифікація гепатитів включає:
1.  Інфекційний гепатит (вірусний, бактеріальний); 
2.  Токсичний гепатит; 
3.  Променевий гепатит;  
4.  Аутоімунний гепатит.
Гепатити мають схожу клінічну картину, але розрізняються причинами їх виникнення, шляхами інфікування, патологічними змінами в організмі та прогнозом для хворого.
В даний час серед вірусних гепатитів виділяють 7 типів (А, В, С, D, Е, F, G) і безліч генотипів (підтипів).

Шляхи інфікування:
1. Контактно-побутовий (гепатит А, Е);
2. Парентеральний (гепатит С, В, D, G);
3. Статевий (гепатит С, В, D, G).

Гепатит А

Гепатит А (хвороба Боткіна) викликається РНК-вірусом сімейства Picornaviridae. Захворювання передається фекально-оральним шляхом. Вірус потрапляє в організм людини із забрудненими продуктами харчування, водою, предметами побуту. Основним джерелом інфекції служать хворі з формами хвороби, які протікають без жовтяниці. Вірус виділяється з калом хворого в інкубаційний період і на початку хвороби.
При потраплянні в шлунково-кишковий тракт, вірус проникає через слизову оболонку кишківнику і з потоком крові заноситься в печінку, де інфікує клітини печінки і починає активно розмножуватися. Інкубаційний період триває в середньому 15-30 днів з варіаціями від 7 до 50 днів. Ураження печінки пов'язано з прямою руйнівною дією вірусу на гепатоцити (клітини печінки). Вірус гепатиту А має кислотостійку оболонку, що допомагає йому пройти кислотний захисний бар'єр шлунка при інфікуванні після вживання забруднених продуктів і води.
Характер клінічних проявів варіює залежно від ступеня ураження печінки.

Розрізняють:
• гостру (жовтяничну) форму;
• підгостру (безжовтяничну);
• субклінічну форму хвороби (клінічні прояви майже відсутні).

Основними симптомами є: загальне нездужання, лихоманка, біль у м'язах, блювота, діарея, тупий біль у правому підребер'ї, збільшення печінки, темне забарвлення сечі. Може бути жовтянична забарвлення шкіри і слизових оболонок, однак це зустрічається не завжди.
Гострий гепатит діагностується шляхом ідентифікації в сироватці крові пацієнта антитіл класу IgM. Після перенесеного захворювання розвивається довічний імунітет, зумовлений функціонуванням антитіл класу IgG.

Гепатит В

Вірус, що викликає гепатит В, відноситься до сімейства Hepadnaviridae, і провокує як гострі, так і хронічні форми гепатиту. Хронічний гепатит розвивається у 10% дорослих хворих, які перенесли гепатит B.
Джерелом інфекції є хворі з гострими та хронічними формами гепатиту, а також пацієнти з безсимптомним вірусоносійством. Передача вірусу здійснюється парентеральним, статевим та вертикальним шляхами. Досить часто передача інфекції здійснюється при переливанні зараженої крові або її компонентів, при використанні нестерильних хірургічних або стоматологічних інструментів, шприців тощо. Для такого зараження досить 0,0001 мл крові.
Проникнувши в кров'яне русло, вірус з потоком крові заноситься в печінку, де інфікує гепатоцити. Внаслідок внутрішньоклітинного розмноження вірусу, в мембрану гепатоцитів вбудовуються вірусні білки, які будучи розпізнаними клітинами імунної системи, викликають розвиток імунної відповіді. Подальше руйнування клітин печінки відбувається під впливом Т-лімфоцитів (кілери).
Інкубаційний період може тривати від 50 до 180 днів. Клінічні прояви гепатиту В подібні до таких при гепатиті А. Найчастіше розвивається жовтянична форма. Хворі скаржаться на розлад травлення, болі в суглобах, слабкість. У деяких випадках на шкірі з'являються сверблячі висипання. Жовтяниця наростає паралельно з погіршенням самопочуття хворого. Найбільш часто реєструються середньотяжкі і тяжкі форми хвороби. У порівнянні з гепатитом А, при гепатиті В тяжкість порушення функцій печінки носить більш виражений характер. Частіше розвивається холестатичний синдром, загострення, затяжний перебіг, а також рецидиви хвороби і розвиток печінкової коми. Гостра форма гепатиту В приблизно у 10% пацієнтів переходить в хронічну активну або хронічну персистуючу форми, що з часом призводить до розвитку цирозу печінки. Після перенесеного захворювання розвивається тривалий імунітет. З метою профілактики проводять планову вакцинацію населення.
Існують експрес-тести, що дозволяють проводити обстеження на гепатит B в лабораторних умовах або будинку за допомогою тест-смужок. Імунохроматографічний експрес-тест, що виявляє антитіла до гепатиту В, - надійний і безпечний метод, здатний за 10-15 хвилин діагностувати наявність або відсутність захворювання. Матеріалом для дослідження слугує кров з пальця руки. У разі визначення захворювання на індикаторі тесту з'являється 2 фіолетові смужки. Негативний результат - одна смужка в контрольній зоні. Одна смужка в тестовій зоні або їх повна відсутність говорить про те, що аналіз необхідно зробити повторно і з новим індикатором.
При використанні сучасних противірусних препаратів існує невелика ймовірність повного лікування гепатиту В.

Гепатит С

Гепатит С (раніше називався «гепатит ні А ні В», а нині описується як системна HCV-інфекція) передається при контакті із зараженою кров'ю. Гепатит С може призводити до розвитку хронічного гепатиту, що завершується цирозом печінки і раком печінки. Вакцини проти гепатиту С не існує. Пацієнти з гепатитом С схильні до розвитку важкого гепатиту, якщо контактують з гепатитом А або В, тому всі пацієнти з гепатитом С повинні бути вакциновані проти гепатиту А і В. Як правило, з 100 інфікованих 3-5 осіб гинуть. Групи ризику перш за все пов'язані з переливанням крові та її препаратів, хірургічними операціями, ін'єкціями наркотиків з використанням шприців, безладними статевими контактами. Передбачається (хоч і малоймовірно), що можливе зараження при спільному використання в побуті епіляторів, манікюрного приладдя, для гоління і т. п.
Вважається, що 15-20% заражених вірусом гепатиту С виліковуються самостійно, за допомогою власної імунної системи. У решти хворих захворювання набуває хронічного характеру. Приблизно у 20% хронічних хворих можливий розвиток цирозу або раку печінки.
У клінічній картині хронічного гепатиту С найбільш характерний астенічний синдром: слабість, швидка стомлюваність, прогресуюче зниження працездатності, порушення сну.
Гепатит C викликається вірусом (HCV) сімейства Flaviviridae. На даний момент розрізняють 11 основних генотипів вірусу гепатиту С: 1a, 1b, 1c; 2a, 2b, 2c; 3a, 3b; 4a, 4b, 4c, 4d, 4e; 5a; 6a; 7a, 7b; 8a, 8b; 9a ; 10a; 11a.
У першу чергу потрібно думати про профілактику і своєчасному виявленні вірусу. Основний метод, що застосовується в даний час для діагностики HCV-інфекції – ІФА (імуноферментний аналіз) і ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція). Для діагностики тяжкості уражень печінки проводять біопсію і / або фібросканування печінки.

Гепатит D

Гепатит D (гепатит дельта) провокується вірусом гепатиту D і характеризується гострим розвитком з масивним ураженням печінки. Дельта вірус здатний розмножуватися в клітинах печінки лише у присутності вірусу гепатиту В, так як для виходу з клітки частки дельта вірусу використовують білки вірусу гепатиту В. Гепатит D поширений повсюдно. Джерелом вірусу є хвора людина або вірусоносій. Зараження вірусом D відбувається при потраплянні вірусу безпосередньо в кров. Шляхи передачі схожі з такими при гепатитах В або С. Інкубаційний період триває від 3 до 7 тижнів. Клінічна картина нагадує клініку вірусного гепатиту В, однак перебіг захворювання як правило більш тяжкий. Гострі форми захворювання можуть закінчуватися повним одужанням хворого. Проте в деяких випадках (3% при спільному зараженні гепатитом В і 90% у носіїв HBsAg) розвивається хронічний гепатит, що призводить до цирозу печінки. Вакцинація проти гепатиту В захищає від зараження гепатитом D.

Гепатит Е

Гепатит Е провокує симптоми схожі з симптомами гепатиту А, хоча іноді може приймати фульмінантний розвиток, особливо у вагітних жінок. За шляхами передачі гепатит Е близький до гепатиту А. Він може передаватися через заражену вірусом воду, їжу, а крім того - парентерально.
Важкі наслідки у вигляді фульмінантного гепатиту, який призводить до смерті хворого, при гепатиті Е зустрічаються значно частіше, ніж при гепатиті А і гострому гепатиті В.
Найбільш часто гепатит Е зустрічається в Центральній Азії та країнах Африки.

Гепатит F

Гепатит F, ГF (Hepatitis F) - ще один тип вірусного гепатиту людини, існування якого передбачається на підставі епідеміологічних даних і попереднього вивчення в дослідах на мавпах окремих ізолятів вірусу від хворих посттрансфузійним гепатитом. Є відомості, що деяка частка хворих, які перенесли явно посттрансфузійний гепатит, залишалася серонегативною щодо всіх маркерів відомих вірусних гепатитів людини; в різних країнах Заходу ця частка сягає 15-20%. Більше того, тривалі спостереження за окремими хворими - особами з високим ризиком зараження посттрансфузійним гепатитом - такими як наркомани або хворі на гемофілію, показали, що у всіх зареєстровано захворювання на жовтяницю, в тому числі етіологічно не пов'язані з вірусами гепатитів А, В, С, D, Е і G.
Під терміном «гепатит F» розглядаються очевидно два різні віруси посттрансфузійного гепатиту, які за деякими властивостями відрізняються від вірусів гепатиту В, гепатиту С і гепатиту G. Один з них був присутній в зразках донорської крові і не викликав ознак, характерних для гепатиту С (ультраструктурних змін в гепатоцитах). Зараження шимпанзе, імунних до гепатиту С, призводило до розвитку гепатиту-подібного захворювання , а зараження неімунних шимпанзе не супроводжувалося появою антитіл до вірусу гепатиту С. Інший був виділений з фекалій хворого посттрансфузійним гепатитом; при зараженні макак-резусів він викликав гепатит; був здатний розмножуватися в моношарі культури клітин і за своїми морфологічними властивостями нагадував аденовірус.

Гепатит G

Вірус Гепатиту G (HGV, GBV-C) був виділений в 1995 році науковою групою фірми «Abbott» під керівництвом I. Mushahvar від хворого хронічним гепатитом С, а згодом і від хворих гепатитом "ні-А-ні-Е". Вірус гепатиту G відносять до Flaviviridae. Висловлюється припущення про наявність як мінімум 3 генотипів і декількох субтипов вірусу. Можливі шляхи передачі з кров'ю і через статевий контакт, але поки ще не зовсім ясно викликає він гепатит сам або асоціюється з гепатитом іншої етіології. Його первинне розмноження в клітинах печінки на даний момент не доведено. Нестійкий у навколишньому середовищі, миттєво гине при кип'ятінні.

Діагностика

В світлі вищесказаного як одну з основних засобів  профілактики гепатитів варто виділити діагностику, яка повинна проводитися періодично протягом життя та охоплювати, по можливості, всі верстви населення.
 
Основою лабораторної діагностики вірусних гепатитів є:

- Знання про їх збудників та реплікації;
- Інформація про появу і зникнення маркерів інфікування;
- Сучасні імунохімічні та молекулярно-біологічні методи детекції антигенів, антитіл і нуклеїнових кислот.

Лабораторна діагностика гепатиту В  заснована на виявленні специфічних для нього антигенів та відповідних антитіл у крові, а також вірусних нуклеїнових кислот, основними з яких є:

НВ sAg - анти-НВ s                     
анти-НВс класу Ig М и IgG                         
НВе Ag - анти-НВе                        
ДНК вірусу гепатиту В

Найбільш широко для діагностики гепатиту В використовується визначення НВsAg. Даний антиген виявляється як при гострому, так і при хронічному захворюванні (при цьому гостра інфекція зазвичай підтверджується наявністю високих титрів анти-НВс IgМ). При гострому гепатиті В поверхневий антиген вірусу (НВ sAg)  виявляється через 3-5 тижнів від моменту інфікування, тобто задовго до появи клінічних ознак хвороби і в цих випадках є єдиним серологічним маркером, він постійно виявляється і надалі, як в переджовтяничній, так і в жовтяничній періодах хвороби. Коли виявлення анти-НВс класу IgG в низькому титрі поєднується з анти-НВs – це вказує на перенесену інфекцію гепатиту В і наявність в організмі імунітету.
Тестування НВеAg проводять у сироватках крові тільки з наявністю НВsAg і позитивний результат даного маркера свідчить про активний процес - або підтверджує діагноз гострого гепатиту В, або свідчить про загострення хронічного. Тривалість циркуляції НВеAg має важливе прогностичне значення: виявлення НВеAg через 2 і більше місяці після початку захворювання являється ознакою можливого розвитку хронічного гепатиту. Виявлення НВеAg без присутності НВsAg в сироватці крові в переважній більшості випадків вказує на помилковий результат аналізу. Проте хворі, інфіковані мутантним вірусом можуть залишатися серонегативними по НВеAg, незважаючи на наявність інфекції та присутності анти-НВе.
Наявність ДНК-ВГВ (найбільш чутливий маркер триваючої реплікації вірусу гепатиту В) у крові вказує на високу інфекційність даного зразка і активне розмноження вірусу в організмі. Позитивний результат вдається зареєструвати практично у всіх хворих гострим гепатитом В в розпал захворювання. Зниження його концентрації в процесі лікування хронічного гепатиту є хорошою прогностичною ознакою, що вказує на ефективність терапії (лікування).

Основа діагностики гепатиту С – це наявність антитіл до вірусу гепатиту С (анти-HCV), і HCV-РНК. Позитивні результати обох тестів підтверджують наявність інфекції. Антитіла (анти- ВГС) знаходять у 70% хворих при появі перших симптомів захворювання, і у 90% хворих - протягом трьох місяців. Нажаль, симптомів часто може і не бути, тому лабораторне обстеження з діагностично-профілактичною метою може стати єдиною можливістю вчасно діагностувати захворювання. Присутність антитіл класу IgM (анти-ВГС IgM) дозволяє відрізнити активний гепатит від носійства (коли антитіл IgM немає і АЛТ в нормі). РНК вірусу в крові (більш точний аналіз методом ПЛР) виявляється протягом 1-2 тижнів з моменту зараження. ПЛР-діагностика дозволяє визначити РНК вірусу гепатиту С в крові. Таким чином, вона підтверджує як наявність інфекції, так і факт реплікації (розмноження) вірусів в організмі.